Історія киянки у Самборі
Анна Дяченко приїхала у наше місто з Києва 10 березня. Розповідає, що до цього часу від початку повномасштабного вторгнення росії залишатися у районі, де проживала разом з мамою, було безпечніше, ніж виїхати. Адже багато машин розстрілювали дорогою. Окрім того, у небезпеці залишалися її сестри. Одна разом з сім’єю та маленькою дитиною ховалася у підвалі в Гостомелі, друга – чудом вирвалася з палаючого Чернігова. Сьогодні усі вони у безпеці.
Анна – вчителька однієї з київських шкіл. Викладає біологію та основи здоров’я. Є класним керівником десятикласників. Багато її учнів роз’їхалися по різних містах та країнах. Проте дистанційне навчання ніхто не скасовував. Анна розповідає, що спілкується з усіма учнями, цікавиться їхнім життям. “Діти – це моє покликання!” – каже вона. Саме в них знаходить розраду і спокій.
Коли приїхала у Самбір, знайомі сусіди порадили їй звернутися в інклюзивно-ресурсний центр, де вона могла б бути корисною. Анна погодилася. І відтоді волонтерить у центрі, допомагає дітям з особливими освітніми потребами. Оскільки у Києві мала схоже захоплення у подібному центрі, запропонувала деякі ідеї для організації роботи і в нашому центрі. Анна одразу знайшла спільну мову з працівниками центру та дітьми.
А тепер, після тривалої і плідної спільної роботи, як Анна, так і працівники центру відзначають, що коли прийде час розлучатися, буде важко.
